Перше ток-шоу в рамках нового медіа-проекту ЄС вийшло під темою "Знайомство з Європейським союзом" за участі Девіда Стуліка, прес-офіцера Представництва Європейської Комісії в Україні.

Доброго вечора. З вами ток-шоу "Європа в серцях українців", створена в рамках спільного проекту з Європейською комісією. В студії Олена Пасічник. Протягом півроку кожної неділі у цей час ми зустрічатимемось на хвилях Нашого радіо і дізнаватимемось більше, що Євросоюз робить для України. Перш ніж перейти власне до розмови, ми хотіли б познайомити вас ближче із самим проектом. Вже від цього понеділка ви могли чути на хвилях Нашого радіо інформаційно-просвітницькі програми про Євроспільноту. А 30 січня в агенції УНІАН відбулася прес-конференція, на якій журналістів познайомили із суттю наймасштабнішого в українському ФМ-радіопросторі проекту, присвяченого Євросоюзу. Тож про нього розповів керівник відділу політики, преси та інформації представництва Єврокомісії в Україні Дірк Шюбель:

"Це новий вид проекту. Це новий, особливий і творчий підхід до того, щоб наблизити Євросоюз до українців, і особливо – до молоді України. Проект, як ви вже, мабуть, знаєте, розпочав свою роботу у понеділок на цьому тижні, і це була перша із трьох щоденних програм про те, що таке Європейський союз, яка його діяльність в Україні, і яка від цього користь українцям. Я хочу сказати, що проект ЄС з Нашим Радіо є частиною ширшої інформаційної кампанії, спрямованої на розширення присутності Європейського союзу у регіоні Європейського сусідства. Схожі проекти будуть започатковані і в інших частинах колишнього Радянського союзу, а також у Північній Африці та на Близькому Сході. Однією з цілей даного проекту є надати українцям більше інформації про переваги допомоги Європейського союзу, що надається в рамках співпраці ЄС з Україною, спрямованою на сприяння Україні у її переході до європейських норм і стандартів. ЄС надає найбільшу донорську допомогу Україні, і ця допомога сьогодні зростає. Так, щорічне фінансування зросло з 47 млн. євро у 2002 році, до ста вісімдесяти мільйонів євро у 2008р. Починаючи з 2008 р. в рамках нового інструменту європейського сусідства та партнерства, ми побачили не лишень зростання допомоги Європейського союзу, але також підвищення гнучкості розподілення цього фінансування. Ми сподіваємося, що ця радіопрограма сповіщатиме людей по усій Україні про різноманітність напрямків діяльності Євросоюзу, а також заохочуватиме їх брати участь у багатьох проектах, які спираються на місцеві громади або впроваджуються неурядовими організаціями. Звичайно, однією з ключових цільових груп цього радіопроекту, на радіостанції, яка переважно музичного спрямування, є молодь. Коли комісар Європейського союзу у справах молоді Ян Фігель перебував в Україні у жовтні минулого року, він сказав: «У ЄС є багато чого запропонувати у відношенні підтримки обмінів і можливостей для співпраці між нашою молоддю. Ентузіазм молодих людей, які я тут побачив, і їх бажання розвиватися на основі цих можливостей – це натхнення». Мета цієї програми – не лише проінформувати молодих людей про ЄС, а також заохотити їх до вступу у місцеві євроклуби, подаватися на стипендії Erasmus Mundus для навчання у Європейському союзі. І на завершення хочу побажати величезних успіхів цьому проекту, хочу побажати йому продовження, і нам самим цікаво, що з цього усього вийде, і який вплив матиме цей проект".

Тож тема нашого сьогоднішнього, першого ток-шоу – "Знайомство з Європейським союзом». Сьогодні в Україні з усіх боків ідуть дискусії: приєднуватися державі до Євроспільноти чи ні. Але чи усі знають, що ж таке Євросоюз? І що він дає країнам, що входять до нього? Тож про це і говоритимемо сьогодні. А допоможе нам розібратися наш гість, Девід Стулік, прес-офіцер делегації Європейської комісії в Україні. Доброго вечора, пане Девіде!

ДС: Доброго вечора вам і усім слухачам!

ОП: Аби наші слухачі познайомилися з вами краще, ми вже склали на вас досьє:

Досьє: Девід Стулік – прес-офіцер Делегації Європейської комісії в Україні. Магістр Гуманітарних наук у сфері громадськості та політики, магістр наук у сфері міжнародної економіки. Працював радником з Європейських питань при Віце-прем‘єр міністрі Чехії. Співзасновник Інституту Європейської політики. Координатор та керівник багатьох проектів в області демократії в країнах Східної Європи. В 1997 році отримав нагороду «Молодий Європеєць року». Володіє українською, чеською, польською, російською, німецькою, англійською, словацькою мовами. Одружений. Має доньку В Україні з жовтня 2007 року.

ОП: Тож проживши певний час в Україні, як ви думаєте, наскільки пересічні українці знають – що таке ЄС, і наскільки розуміють ідею європейської інтеграції?

ДС: Взагалі я приїжджаю в Україну з 1991 року, і мешкаю тут постійно з минулого року. Я багато спілкуюся з українцями по усій країні, і можу сказати – ті люди, з якими я зустрічаюся, доволі багато знають про Європейський союз. Але я знаю, що це доволі специфічна група моїх знайомих, моїх колег… а для більшості громадян Євросоюз - це щось таке віддалене: це така організація на кордоні з Україною. Але що вона собою являє, як вона працює – уявлення про це, мені здається, треба покращувати.

ОП: Аби дізнатися, так би мовити, із перших вуст, що таке Євросоюз, наші журналісти вийшли на вулиці Києва. І на запитання «Що таке ЄС?» почули наступні відповіді:

Vox populi: - Ну, как… Это союз европейских стран, которые объединились по своим политическим, экономическим интересам
- Евросоюз – это союз Украины с Европой
- Євросоюз… то якщо взяти віника… Ти його не переламаєш… А по одні гільці – то переламаєш. Євросоюз, то як віник.
- Що воно таке? Без поняття. Нам треба пояснювати, що це таке Євросоюз. А вони говорять розумними словами… Воно простій людині не доступно. «Коаліція», «Євросоюз», а що воно таке?

Як ми з вами почули, уявлення людей доволі туманні. Та й статистика показує, що більше дев‘яноста п‘яти відсотків українців достеменно не розуміють, що ж таке Євроспільнота.

ДС: Як це можна прокоментувати? Європейський союз – це дійсно дуже складна організація, складний механізм угруповання Європейських країн. Мені дуже сподобалась думка слухачки, пані, яка сказала що про Євросоюз треба говорити простими словами, не зарозумілими, а простими.

ОП: А до слова, яка з цим ситуація у самому ЄС? Чи пересічні європейці розуміють, в якому суспільстві вони живуть?

ДС: Навіть у Євросоюзі, поміж його громадянами, є така проблема – зрозуміти, на чому засновується Європейський союз. Для більшості його громадян це щось очевидне, і на мою думку, це дуже добре. Але ми намагаємося пояснювати громадянам Євросоюзу, що для них це означає, аби вони це зрозуміли. Бо спочатку цей проект був проектом політичних еліт, а зараз треба наближувати громадян до цього проекту. Для України поки що це не є реальність – бути членом Європейського союзу, і вам дуже важко це все зрозуміти, бо ви спостерігаєте все ззовні, не з середини.

ОП: Пане Девіде, а чим ЄС відрізняється від інших знаних в Україні міжнародних організацій, скажімо, НАТО чи ООН? Справа в тому, що багато українців дійсно не знають, в чому різниця?

ДС: Ну, тут у мене буде величезна проблема пояснити це простими словами – бо це не так просто. По-перше, Європейський союз має інституції, засновані на міжурядовому принципі. Тобто є інституції, коли домовляються різні уряди країн-членів ЄС поміж собою. А потім є інституції, як моя – Європейська комісія, чи Європейський парламент, які існують між собою, так скажемо, на підставі супер-національного принципу. Це означає, що ці інституції не підконтрольні жодній країні, жодному уряду окремо. Вони існують для того, аби захищати інтереси спільноти усіх країн. Я, наприклад, як співробітник Європейської комісії, не можу відстоювати та захищати інтереси моєї країни, Чеської республіки, я – працівник спільноти. Це нас і відрізняє від НАТО, чи, скажімо, ООН, де працює принцип міжурядового співробітництва.

ОП: А як на вашу думку, чи немає певних паралелей між ЄС та Радянським союзом? Адже можна побачити деяку схожість: єдиний економічний простір, але кожна держава має свої органи управління, а вони, у свою чергу, впорядковані центральним. Також спільна валюта, єдині закони, кожна країна має свою державну мову…

ДС: Тут є тільки одне спільне – слово «союз» у назві. Бо окрім цього, це - фундаментально, принципово, філософські – зовсім, зовсім різні угруповання.

ОП: В чому ж полягає, як ви кажете, фундаментальна різниця?

ДС: Для мене, наприклад, як для громадянина колишньої комуністичної держави, в якій я прожив сімнадцять років, це те, що кожна мала країна, кожен малий народ в ЄС має повну можливість висловлювати свою думку, має можливість впливу на рішення Європейського союзу, має можливість бути представленою на рівні Європейського союзу. Чого в Радянському союзі не було. Скажімо, приклад маленької Естонії: які вона мала права? які естонці мали можливості висловлювати свою думку, захищати свої інтереси в СРСР? А зараз маленька Естонія головуватиме в усьому Європейському союзі півроку, вона буде президентом. Є теж кумедний приклад, що відбувся у дев‘яностих роках: саміт Сполучених штатів та Євросоюзу. ЄС був тоді представлений президентами Єврокомісії та країни, що головувала тоді в Євросоюзі – це був Люксембург. І президент Європейської комісії теж був громадянином Люксембургу. Тож була ситуація, коли тодішній президент США, Джордж Буш-старший, зустрічався з двома політиками з найменшої країни ЄС. Я знаю, що тоді для американських журналістів, для ЗМІ було дуже незрозуміло – як така малесенька країна може представляти таку величезну організацію. І ось, наприклад, таке за часів Радянського союзу було б зовсім неможливо.

ОП: Так, тут дійсно є різниця. Йдемо далі – спільні гроші.

ДС: Спільна валюта – у Радянському союзі це було рішення, прийняте зверху вниз. А у Європейському союзі про спільну валюту говорили вже у 70-х роках. І це були дискусії, пошук різних компромісів, багато країн не хотіли отримати спільну валюту. Але в певний момент, коли це стало корисним для усіх, тоді ця спільна валюта була запроваджена. Але є країни – скажімо, Швеція, Велика Британія – які і зараз мають свої гроші, їх ніхто не змушував прийняти спільну валюту, це не було централізоване рішення. Це було вільне і добровільне рішення прийняти в рамках Європейського союзу євро.

ОП: Дякую, пане Девіде. А зараз, саме на цьому місці я пропоную зупинитися, і разом з нашим гостем у студії послухати кілька історичних фактів про те, як саме виникала спільна європейська валюта:

Програма: А зараз – поговоримо про головне. Тобто, про гроші. А саме – єдині європейські гроші. Щодня проходячи повз численні відділення банків та пункти обіну валют, ми звично придивляємося до курсу Євро. Але грошова одиниця Євро з’явилася в обігу лише з 2002 року. А до цього в кожній європейській країні користувалися власними марками, франками, лірами, кронами – чи не так?..
Насправді ж історія єдиної європейської валюти почалася значно раніше. Економічна та валютна інтеграції в Європейському Союзі відбувалися одночасно і були між собою тісно пов"язані. Неможливо вести мову про повну інтеграцію економік держав-членів без спільної валюти, або, хоча б сталих курсів валют.
Ще у 1962 році в меморандумі Європейського співтовариства вперше було сказано про необхідність єдиної фінансової політики Європи. Висувалася ідея "валютної змії", тобто фіксації обмінних курсів валют країн ЄС в певному діапазоні. Здійсненню цього плану перешкодила енергетична криза 1972 року, викликана зростанням цін на нафту.
А у 1979 році ідея "валютної змії" таки була реалізована – створена Європейська валютна система. Її головною метою було забезпечення стабільності курсів валют держав-членів Співтовариства. А головним елементом Європейської валютної системи була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ).
ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми –банкнот або монет. ЕКЮ було кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства. Така собі безготівкова «умовна одиниця».
І нарешті 1 січня 1999 року запроваджено Євро за курсом 1 ЕКЮ = 1 Євро. А готівковий обіг Євро почався 1 січня 2002 року. Відтоді барвисті банкноти євровалюти становлять все відчутнішу конкуренцію «вічнозеленому» американському долару...


ОП: Іще раз нагадаю вам: ви слухаєте перший випуск недільного ток-шоу «Європа в серцях Українців». Я Олена Пасічник, а мій гість – Девід Стулік, прес-офіцер делегації Єврокоміссії в Україні. Отже, пане Девіде, наразі не менш важливе питання – мовне. Як воно вирішується у Євросоюзі?

ДС: У ЄС є зараз 23 офіційні мови. Кожна маленька країна має можливість говорити своєю мовою. Навіть у Європейському парламенті є величезна кількість кабінок для перекладачів – там сидять, скажімо, перекладачі з португальської на англійську, на чеську, з угорської на естонську, на фінську і так далі. Так що це величезна різниця.
І ще хотів би сказати: коли країни, народи в Радянському союзі знайшли можливість покинути його – його покинули. А Європейський союз навпаки – усі намагаються у нього увійти. Це означає, що у ЄС щось є атрактивне, привабливе, що ніхто його не хоче покидати, а навпаки, хочуть до нього долучитися.

ОП: А давайте вдамося до певної аналогії: якщо образно уявити ЄС – це велика спільна квартира з різними кімнатами, де живе одна чималенька родина? Чи це все ж таки висотний будинок з різними квартирами, де живе багато різних родин?

ДС: Це дуже вдале порівняння, і це відповідає вимозі пані, яка сказала, що про ЄС треба говорити простими словами. Це так і є: це і спільна квартира з різними кімнатами, але це теж і великий багатоповерховий будинок. Чому? Як я казав, там працюють два основні принципи. Так, міжурядовий принцип – він стосується, наприклад, зовнішньої політики. Кожна країна ЄС може проводити свою зовнішню політику, вона має повні суверенні права так робити. І тоді це представляється як багатоповерховий будинок, де кожен має свою квартиру, і робить у себе, що він хоче. Але є і схожість з великою спільною квартирою – скажімо, в галузі сільського господарства. Там знову є один господар – це Європейська комісія, якій країни-члени добровільно надали повноваження займатися цією галуззю. І тут усі держави ЄС підпорядковуються рішенням Єврокомісії. Тоді це дійсно відповідає одній квартирі з різними кімнатами.

ОП: Отже, Євросоюз на час його створення – це дійсно революційна ідея і реальна зміна світу. Тож за кілька хвилин після реклами ми дізнаємося, як це відбувалося. А допоможе нам у цьому наш гість – прес-офіцер представництва Єврокомісії в Україні Девід Стулік.

ОП: Вітаю. З вами ток-шоу «Європа в серцях українців», започатковане в рамках спільного проекту з Європейською комісією. Я Олена Пасічник, і зараз ми з‘ясовуємо, як починався Євросоюз. Адже це сьогодні для усього світу така звична абревіатура – ЄС. А на той момент, у 50-х роках минулого сторіччя, це була цілковита мирна революція. Як це відбувалося? Для початку ми пропонуємо вам послухати невеличку історичну довідку:

Історична довідка: Жахливі втрати у Другій світовій війні змусили європейців усвідомити, що тільки співпраця та загальні зусилля є найкращим засобом для забезпечення миру, стабільності та процвітання. Тому саме у повоєнний період в Європі з"явилися цілий ряд організацій: Рада Європи, НАТО, Західноєвропейський союз. Перший крок до створення сучасного Євросоюзу було зроблено у п’ятдесятих роках, коли ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про створення Європейського об"єднання вугілля та сталі, метою якого стало об"єднання європейських ресурсів з виробництва сталі і вугілля. З метою поглиблення економічної інтеграції ці ж шість держав згодом заснували Європейське економічне співтовариство та Європейське співтовариство з атомної енергетики. першого січня тисяча дев‘ятсот дев‘яносто дев‘ятого року запроваджено нову валюту – євро. І нарешті з першого листопада тисяча дев‘ятсот дев‘яносто третього року Об’єднана Європа почала жити по-новому. Саме в цей день набув чинності історичний Маастріхтський договір.

ОП: Тож для чого взагалі створювався Європейський союз? Нагадаю, розібратися в цьому питанні нам допомагає пан Девід Стулік, прес-офіцер делегації Європейської комісії в Україні. Тож, пане Девіде, на вашу думку, для чого? Це політика, економіка чи усе разом?

ДС: Спочатку це була економіка. Бо після Другої світової війни політики західних країн зрозуміли, що так більше не можна, що дві війни у одному столітті – це забагато. І шукали, як убезпечитися від подібних війн в майбутньому. І дійшли до такого дійсно геніального способу – економічної інтеграції. Взяли стратегічні галузі, з приводу яких і відбувалися війни – це у п‘ятдесятих роках були вугілля, сталь та атомна енергетика. І вони створили спільний контроль над цими галузями, це означало, що жоден уряд, жодна країна не могла встановлювати, що відбуватиметься у цих галузях. Це і був привід створити Європейську комісію, яка б контролювала ці ресурси.

ОП: А яким чином виникла політична ідея об»єднатися?

ДС: Ну, так, знаєте, починаєте з економіки – а на певному етапі треба знаходити політичне розв‘язання, політичні компроміси. І також була ідея така: добре, розпочинаємо з цих трьох головних економічних галузей. Але потім треба було домовлятися, аби створити спільний ринок, а потім – що будемо робити в інших галузях – сільському господарстві чи в малому та середньому бізнесі. І ось такий спільний ринок, спільний контроль вже потім означав певні політичні рішення, треба було все розв‘язувати на політичному рівні.

ОП: Пане Девіде, а чи не можемо ми порівняти тодішню ситуацію у Європі з нинішньою в Україні? Чи не здається вам, що є багато схожого?

ДС: Ну, тут можна сказати, що нестабільність тоді була у різних країнах, бо був величезний спад економіки. А ви говорите про окрему країну, а не про різні, які хотіли об‘єднуватися. Так що тут я маю сказати, що проблеми України мають у першу чергу вирішувати самі українці, українські громадяни, український уряд. Європейський союз тут може допомогти, і ми багато у чому тут допомагаємо Україні, аби вона подолала цю нестабільність.

ОП: Дякую, пане Девіде. Повернемось, так би мовити, до історії. Коли створювався Євросоюз – це було в першу чергу рішення політичних верхівок кожної країни. А вже потім прийшли до національних референдумів?

ДС: Дійсно, так і було. Знаєте, це було тоді рішення між французькими та німецькими політиками, бо ці дві держави поміж собою багато воювали в минулому. Зараз, як я казав, ми намагаємося наблизити ЄС, його інституції саме до його громадян, бо у нас зараз є величезні можливості комунікацій з ними – Інтернет, телебачення, радіо, газети. І зараз це є справа усіх громадян. І, наприклад, вступ країн до ЄС відбувається шляхом референдумів. Так що у кожній країні, яка приєднувалася до Європейського союзу останніми роками – це Центральна Європа – там в усіх країнах були референдуми, і політики мали прислухатися до цих думок.

ОП: Дякую, пане Девіде, а зараз я пропоную зробити невеличку паузу і послухати, як саме відбувався процес розширення Європейського союзу.

Програма: Як ми вже згадували, ключову роль у створенні ЄС відіграли шість європейських держав. Та кількість країн-учасників постійно зростала, і сьогодні Євросоюз налічує вже 27 держав. Хронологічно процес Європейської інтеграції можна поділи на такі основні етапи. У 1951 році Франція, Федеративна Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург засновують Європейського об’єднання вугілля та сталі – прообраз майбутнього Європейського економічного співтовариства. У другій половині 60-х з"явилися плани по приєднанню до ЄЕС нових держав: Данії, Ірландії, Великої Британії та Норвегії. Але прийняття Англії з політичних міркувань блокувала Франція. Лише після смерті президента Де Голля Британські острови «вплили» до ЄЕС. У 80-х до Європейського Співтовариства увійшли країни «південного поясу» – Греція, Іспанія і Португалія. У 1990 році закінчилася Холодна війна, Східна і Західна Німеччина возз"єдналися, і НДР стала частиною співтовариства у складі єдиної Німеччини. 1993-го року з підписанням Маастріхтської угоди Європейське співтовариство стало Європейським Союзом. А 1995-го – Швеція, Фінляндія і Австрія долучилися до ЄС. Встановлення чітких критеріїв членства для країн Центральної та Східної Європи стало основою для приєднання у 2004 році Польщі, Чехії, Угорщини, Словаччини, Литви, Латвії, Естонії, Словенії, Кіпру і Мальти, а у 2007-му – Болгарії та Румунії. Втім, крапку у цьому списку ставити зарано.

ОП: Пане Девіде, а якщо лише політична еліта розуміла, що об»єднатися – це необхідне рішення? А народ, побоюючись змін, невідомого нового, не бажав об»єднання з іншими державами? Як переконували народ?

ДС: Були референдуми, які не вдалися. Скажімо, у Норвегії, чи Швейцарії, бо там уряди певний час, скажімо так, висували цю ідею інтеграції з Європейським союзом, але громадяни це не підтримали. І уряд не може змушувати громадян до цього, і уряд змушений їх переконувати. А не переконає – не входить у Європейський союз. Наприклад, Ісландія, яка дуже потерпіла від економічної кризи. Вона завжди була така… євро-скептична. А зараз, після кризи, там підтримка приєднання до Євросоюзу побільшала. І тоді уряд, так би мовити, рефлектує думку суспільства, і тоді розпочинаються переговори з Європейським союзом. Взагалі так не було, аби уряд змушував чи переконував громадян. Так, у моїй країні, у Чехії, це були громадяни, які вимагали від уряду проєвропейського шляху.

ОП: Пане Девіде, ми усі знаємо, що у першу чергу молодь прогресивна, і відкрита усьому новому. А ось літні люди у державах, що вступали до ЄС – як вони до цього ставилися?

ДС: Я тоді якраз працював у Чехії на кампаніях, що мали переконувати громадян голосувати «так» за вступ до ЄС, бо я за освітою ще й соціолог. І ми тоді були дуже здивовані – молодь не була вже дуже так однозначно «за», виявилося, що є певні групи молоді, які бояться вступити до ЄС – наприклад, втрати роботи. Але що було найбільшим шоком – це дійсно було ставлення літніх людей. Бо уряд виділяв дійсно дуже великі кошти на переконання пенсіонерів. А потім ці літні люди голосували практично одноголосно «за» вступ до ЄС. І коли вони це пояснювали, вони говорили – ми це зробили для своїх онуків, аби у них було життя краще, ніж у нас. І це були люди, які в 20-30 роках досвідчили життя у демократичному суспільстві. Тож вони хотіли, аби їх онуки жили колись у такому ж суспільстві, як вони. І вони знали, що, можливо, вони не встигнуть використати усі переваги Євросоюзу, але робили це заради майбутнього. Це був дійсно такий цікавий момент.

ОП: Вважаю, що нашим слухачам буде цікаво дізнатися – які критерії висуває Євросоюз до тих держав, які бажають до нього приєднатися. Тож давайте послухаємо:

Програма: Успіхи і досягнення Європейського Союзу стали прикладом для наслідування і метою інтеграційних устремлінь решти країн Європи. Цілком природно, що на вступ до ЄС є чимало бажаючих. Тим більше, що в основоположному документі ЄС закладено таку можливість. Відповідно до Маастріхтського Договору, членом Європейського Союзу має право стати будь-яка європейська держава, що дотримується демократичних принципів суспільного устрою: як дослівно сказано в документі, це "принципи свободи, демократії, поваги до прав людини і основних свобод, а також принцип правової держави".
Для вступу до ЄС країна-заявник повинна виконати економічні і політичні умови, відомі як "Копенгагенські критерії", які були затверджені 1993 року і відповідно до яких потенційна країна-учасник зобов"язана:
1. Забезпечити стабільність інститутів, що гарантують демократію, права людини, верховенство закону і захист меншин;
2. Мати ефективну ринкову економіку, здатну справлятися з тиском конкуренції та ринкових сил в рамках Союзу;
3. Прийняти загальні правила, стандарти і політику, що складають основу законодавства ЄС, поділяти цілі політичного, економічного і валютного союзу.
Пізніше до цих критеріїв був доданий ще один: існування юридичних та адміністративних структур, що сприяють прийняттю і впровадженню європейського права. Щоб допомогти країнам-претендентам підготуватися до вступу, ЄС передбачає програму асоційованого членства, мета якої – досягнення країною необхідного рівня розвитку і відповідності Копенгагенським критеріям.
Наразі першочерговим претендентом на вступ до Євросоюзу вважається Хорватія. Також розглядається питання про членство Македонії, Боснії та Сербії.

ОП: Тепер, коли ми трошки розібралися в історії, дізнаватимемось, що ж таке сучасна Європа. За кілька хвилин після реклами ми розпитаємо нашого гостя, прес-офіцера делегації Єврокомісії в Україні Девіда Стуліка – як змінилося життя пересічних – таких як ми з вами – європейців після об»єднання Старого світу.


ОП: Добрий вечір. З вами ток-шоу «Європа в серцях укранців». Я Олена Пасічник, і тема нашої сьогоднішньої розмови – «Знайомство з Європейським союзом». Наступні двадцять хвилин ми говоритимемо про її сьогодення із Девідом Стуліком, прес-офіцером представництва Європейської комісії в Україні. І на початку нашої розмови коротенька довідка:

Історична довідка: Історія створення Європейського Союзу розпочалася дев‘ятого травня тисяча дев‘ятсот п’ятдесятого року, коли Міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман виголосив промову, в якій запропонував Франції, Німеччині та будь-якій іншій європейській країні об‘єднати свої ресурси у вугледобувній та сталеливарній промисловості. Європейський Союз сьогодні це двадцять країн Європи, які об’єдналися на основі спільних людських та демократичних цінностей для досягнення стабільності, миру та процвітання. Адміністративний центр Брюссель. На території Євросоюзу площею більше чотирьох мільйонів квадратних кілометрів проживає майже п’ятсот мільйонів осіб. У п‘ятнадцяти з двадцяти семи держав-членів ЄС офіційна грошова одиниця – євро. Президент Європейської Комісії Жозеф Мануель Баррозу. Гімн Європейського Союзу – Ода «До Радості» Бетховена

ОП: Ну, довідка довідкою, але людям, які ніколи не були у ЄС, пересічним українціям, важко зрозуміти - чим практично відрізняється життя громадянина об»єднаної Європи від життя громадянина України. Пане Девіде?

ДС: По перше, я знов підкреслю це на прикладі колишніх комуністичних держав Центральної Європи, наприклад, моєї країни, Чехії. Зараз членство у Європейському союзі нам дійсно дало величезні можливості. Для студентів – це навчання в університетах по усьому Євросоюзі, для громадян – це подорожування по усій Європі практично без паспортів, завдяки Шенгенському простору, також це був імпульс для економічного зростання, після вступу до ЄС збільшилася зайнятість, збільшилися інвестиції у нашу країну, піднявся життєвий рівень. Для чеських підприємців збільшився ринок – аби вони не продавали свої товари лише на внутрішньому ринку, а по усьому спільному ринку. Як я вже сказав на початку, сам факт того, що ми живемо у Європейському союзі, небагато відчувається самими громадянами, це, на мою думку, теж щось означає – вони про це не знають, але Європейський союз працює і допомагає їм у такому якісному житті.

ДС: Пане Девіде, ми знаємо, що ваша держава, Чехія, яка нині головує у Європейському союзі, доволі нещодавно приєдналася до Євроспільноти – це 2004р. А який шлях – за часом – довелося пройти державі відтоді як Чехія вирішила вступити до ЄС, і до того, як вона вступила? І що довелося змінювати?

ДС: Найважливіше – це були зміни законів. Це означало повністю змінити наше законодавство, бо закони Європейського союзу стосуються кожної галузі життя. Все, про що б ми не подумали, якимось чином вирішується на рівні законів Євросоюзу. І країни, що приєднувалися до Європейського союзу, вони мали так звані «легіслаційні бурі», парламенти засідали без перерв. Я б не сказав, що було багато суперечок, але було багато законів, і у них треба було орієнтуватися. А суперечок не було, бо у ЄС були стандарти, норми, до яких нам необхідно було пристосувати наші закони, там не було чого сперечатися.

ОП: Тобто «або робіть, або нічого»?

ДС: Так, так. Колишній комісар з розширення, пан Ферхойген, це порівнював зі вступом до клубу гольфу: хочете вступити – тоді вам треба відповідати цим правилам. А ви не можете давати свої правила цьому клубу, поки ви не є його членом. Коли ж ви є його членом – тоді ви маєте право пропонувати усім іншим свої ідеї.

ОП: А для когось все ж таки такі нововведення робилися?

ДС: Так, це, наприклад, скандинавські держави – Фінляндія, Швеція, Данія. Коли вони приєднувалися – у них були нововведення у галузі охорони довкілля. Бо у скандинавських країнах до цього високі стандарти. І вони зараз намагаються ці стандарти запровадити на європейському рівні, на весь Євросоюз. І це корисно для усіх: для довкілля, для людей, щоб було чисте повітря, чиста вода, не було забруднень. Тож вони вносять свою культуру. Скажімо, країни Центральної європи теж роблять свій внесок, завдяки спільній історії, що була за комуністичних часів, тож вони дуже чутливі щодо тенденцій до централізації. Тож це є внесок країн-нових членів, і важливо, що інші країни до них прислухаються, і вони їх чують, постійно йде розмова, дискусія. Там немає жодного такого одного гравця, який би сказав «досить, зараз буде так і так», ні, це постійні дискусії, спільне вирішування таких проблем.

ОП: А яким чином у ЄС приймаються рішення? Адже країни різні, їх погляди? Тобто розкажіть про механізм прийняття рішень.

ДС: Добре, що ми зараз на радіо, не на телебаченні. Бо механізм, схема прийняття рішень дуже складний, і це мало хто розуміє навіть у самому Європейському союзі, коли це не експерти. Так що тут не можемо показати жодної схеми, знову спробую пояснити це простими словами. В певних галузях країни-члени вирішили, що є сенс віддати свої повноваження, компетенції такому спільному європейському органу, як Єврокомісія. І тоді вона пропонує певні рішення, які потім ухвалюються Європейським парламентом, який є безпосередньо обраний європейськими громадянами, та урядами країн-членів ЄС. Є інші галузі – зовнішня політика – де, наприклад, вето однієї маленької країни може заблокувати процес ухвали рішень. Це, наприклад, був такий випадок, коли Литва і Польща блокували початок переговорів ЄС з Росією. Тоді одна маленька держава може заблокувати цілий механізм прийняття рішень. Ще маю сказати, що у нас в Євросоюзі є ще кілька процедур ухвали рішень, але це дійсно для специфічних, фахівських розмов.

ОП: До слова, у пострадянських державах, і в Україні у тому числі, так би мовити, історично склалося, що слово «євростандарти» асоціюється зі словом «євроремонт» - склопакети, підвісні стелі, пластик. Пане Девіде, поясніть, що ж воно таке – справжні європейські стандарти.

ДС: У мене є таке відчуття «дежавю», бо у 90-х роках у Центральній Європі теж було таке – євровікна, європалети, євроремонти… Спільні європейські стандарти – вони дуже важливі для функціонування спільного європейського ринку. Коли у вас єдиний, спільний ринок – тоді мусять бути усюди впроваджені однакові стандарти. Бо якщо будете робити вікна по одним стандартам, для однієї країни, тоді, може, у вас вікна і будуть дешевші, але не підійдуть для іншої держави. Але це міф, що ці євростандарти працюють у кожній галузі, що на кожному кроці ви з ними зустрічаєтесь. Ні, це стандарти, які необхідні для функціонування економіки.

ОП: Пане Девіде, а ось українські стандарти – вони якимось чином дотичні до європейських, чи кардинально від них відрізняються?

ДС: Знов таки, треба розрізняти. У деяких галузях вони дійсно відрізняються, а в декількох – вже наближаються. Тут ЄС дає Україні велику допомогу Україні, аби українські стандарти відповідали європейським. Наприклад, галузь сільського господарства, експорт зерна. Це зерно має відповідати якісним стандартам Європейського союзу, і тут потрібні, наприклад, певні умови зберігання, транспортування. Тож фермерам необхідно застосовувати новітні технології, зберігати зерно у певних приміщеннях, де є певна температура, певний обсяг повітря, щоб потім це зерно, коли воно експортується на ринок ЄС, щоб воно не псувалося, щоб воно дійсно відповідало європейським стандартам. Бо як не буде відповідати – це зерно не може потрапити на європейський ринок. Подібний процес відбувався у країнах Центральної Європи. Декілька підприємств, скажімо, м»ясної чи молочної промисловості, були закриті. Вони не змогли вчасно обновити своє обладнання, впровадити гігієнічні чи виробничі стандарти, і не могли продавати м‘ясомолочні продукти на європейському ринку. А ті, які встигли це зробити і вклали у це свої гроші, немаленькі гроші – вони тоді отримали доступ до величезного ринку, не тільки польського чи чеського, а до загальноєвропейського. Так що зараз іде процес наближення українських стандартів до європейських, це в першу чергу стосується економіки – аби українські підприємці змогли вивозити свою продукцію, свої товари на європейський ринок.

ОП: Тобто це вигідно, спочатку вкласти гроші, а потім отримати величезний ринок?

ДС: Так, це така довгострокова стратегія, яка окуповується, бо в наших країнах, наприклад, у Чехії, заробітна плата поки що нижча, ніж у країнах Західної Європи. І в цьому є користь – у низьких зарплатах та дешевших матеріалах, ресурсах, і це треба використовувати. Але спочатку треба вкласти гроші, аби долучитися до цього спільного ринку.

ОП: Пане Девіде, ви кажете про зарплатню – вищу, нижчу. Чи є у Чехії, у вашій країні, проблема трудової міграції? Чи їздять чехи на заробітки до Західної Європи?

ДС: Це відбувалося на початку дев‘яностих років. Тоді дійсно, певний відсоток громадян їздив до Німеччини, до Великої Британії на сезонні заробітки. Але потім, коли збільшився обсяг інвестицій в Чехію з західних чи міжнародних підприємств, тоді з»явилися нові робочі місця, нові підприємства. Тоді цим людям стало нецікаво їздити за кордон, бо не знали мови, втрачали контакти зі своїми родичами, а в Чехії з»являлися нові місця праці, де часом навіть можна було отримати дуже схожу заробітну плату. І коли на заробітки їздили інженери, люди з вищою освітою, працювали вони не за фахом – на будівлях і так далі. Але коли вони поверталися додому – вони вже мали можливість працювати за своїми спеціальностями, і могли використовувати усі свої знання. Плюс могли отримувати добру зарплатню, бути в контакті з родичами, батьками, і бути у своєму, скажімо так, культурному просторі.

ОП: Тобто зараз заробітчанства як проблеми у Чехії немає?

ДС: Ну, зараз є така трудова міграція в рамках міжнародних фірм і компаній, коли чеські менеджери, є кілька таких прикладів, очолюють центральноєвропейські філії великих міжнародних фірм. Я теж є прикладом трудової міграції, бо я приїхав до України і тут працюю для Європейської комісії. Отже, змінився характер трудової міграції, і та кількість людей, яка зараз виїжджає на роботу за кордон, теж дуже мала.

ОП: Наразі наша програма вже добігає кінця, тож, пане Девіде, давайте підіб‘ємо підсумки. І спробуємо звести нашу розмову до кількох основних тез: що таке Євросоюз?

ДС: У таких головних пунктах можна сказати, що ЄС – це вільна спільнота європейських народів, і європейських суспільств, які об»єдналися для того, аби забезпечити мир. Аби не було війн у Європі. А для цього забезпечити певен економічний рівень і добробут. І факт, що Європейський союз існує вже більш ніж п‘ятдесят років, підтверджує, що ця ідея працює. І сподіваємось, що працюватиме і далі.

ОП: Дякую, пане Девіде. Нагадую вам, що ви слухали ток-шоу «Європа в серцях українців», створене Нашим Радіо в рамках спільного проекту з Європейською комісією. Сьогодні ми знайомилися з історією Європейського союзу, а допомагав нам у цьому пан Девід Стулік, прес-офіцер представництва Європейської комісії в Україні. Чекаємо вас наступної неділі на хвилях Нашого радіо. Свої запитання під час прямого ефіру ви можете поставити за телефоном 8